Зі сльозами на очах

 

Саме тут напередодні 70-ї річниці Перемоги зібралися мешканці з усіх куточків Полтавщини, серед яких ветерани та діти війни, представники влади, делегації з інших областей України, просто небайдужі до видатної історії краю громадяни. Чільне місце серед учасників мітингу-реквієму посіла делегація із Комсомольська.

 

- Ми завжди святкуватимемо День Перемоги і згадуватимемо тих, хто поклав своє життя на вівтар війни, щоб ми мали змогу жити у світі без нацизму, - наголосив голова Спілки ветеранів Афганістану Володимир Рубан. - Мій батько, що народився 1941 року, так і не побачив свого тата, який був прикордонником і загинув на початку війни. Другий дід пройшов усю війну. Для мене, як і багатьох однолітків, це особисте свято. Взагалі не одне покоління українців виховано на героїці батьків та дідів. Сьогодні свято затьмарено тим, що кілька років тому не могло навіть наснитися у кошмарному сні, - новою війною. Недарма кажуть: «Хочеш миру - готуйся до війни», і нам наочно показали, що забувати уроки історії не слід.

 

- Тут, в урочищі Шумейкове, в нерівному двобої з гітлерівцями зійшлися 800 радянських воїнів на чолі з командуючим

фронтом генерал-полковником Михайлом Кирпоносом. Вони загинули, виконуючи свій священний обов’язок, - розповіла голова Комсомольської міської ради ветеранів Віра Станицька. - Майже три доби вели нерівний бій наші воїни, в яких залишилася тільки легка стрілецька зброя, з гітлерівськими військами, озброєними танками, бронемашинами, артилерією і мінометами. Через гучномовці німці пропонували їм скласти зброю і здатися в полон. Та у відповідь на це наші воїни з гвинтівками, гранатами і пляшками із запалювальною рідиною кидалися в атаку на танки і бронемашини ворога. Лише під кінець дня 22 вересня, після того як переважна більшість оточених полягла смертю хоробрих, а живі були тяжко поранені, бій припинився. Як дитина війни, я стараюся достойно нести прапор Перемоги та берегти славу наших дідів та батьків.

 

Цього року в урочищі Шумейкове зі сцени не лунали гучні промови високопоса-довців, хоча були присутні народні депутати України, керівники обласної ради та державної адміністрації. Все відбулося швидко і скромно - покладання квітів до Вічного вогню, молебень за загиблими, військовий салют та святковий концерт, після якого ветерани отримали «бойові» 100 грамів та скуштували «солдатської» каші. Та в очах не згасала тривога, і навіть природа вторила основному мотиву. Ще зранку Полтавська земля вкрилася сірою тугою хмар та рясніла сльозами дощу. І як тут не повірити у символізм природирайон Городища, де із зібраних близь- -ко трьох тисяч бійців і командирів було ( створено три загони під командуван- h ням генералів Баграмяна, Панюхова і полковника Рогатина. Перед цими загонами генерал-полковником М.П. Кирпоносом було поставлено завдання відбити наступ противника на Городище і забезпечити просування частин в район Сенчі. До ранку 20 вересня загін під командуванням І.Х. Баграмяна з боями прорвався в район Сенчі. Машини Військової ради і штабу фронту, відставши від цього загону, в той же день були оточені танками і мотопіхотою противника в урочищі Шумейкове біля хутора Дрюківщина Сенчансь-кого району Полтавської області.

 

Загалом Південно-Західний фронт втратив понад півмільйона особового складу. Більшість людей потрапила у полон. Проте війська більше ніж на два місяці затримали просування гітлерівців на схід, на Лівобережну Україну і Донбас, що дало можливість евакуювати в тил багато людей, підприємств, цінного майна і виграти час для мобілізації сил. Героїчний супротив бійців Південно-Західного фронту значною мірою сприяв зриву планів керівництва фашистської Німеччини щодо швидкого захоплення Москви і «блискавичного» завершення війни»